Проміння покотом спадає по канві
недогаптованого павутиння. Бризом,
на савоярді золотого тірамісу
хмар маскарпоне сутеніє у траві.
Бракує бренді – зап'янити словом твір,
а деки серця – змалювати щем в баладі.
Сліди твої написані з дощем в помаді -
то поцілунків недопалини живі.
Вони грудьми збираються, неначе клір,
на репетицію. Вертепом літа – ірмос
під вікнами душі нам надощує вірність.
Консиліум чекання, миті – лікарі.
7 Серпня 2009