Сухий ефір – слухняний, та живучий,
завужений, вужем вповзає в нірку,
нірвану перетравлює болюче,
линяє сказане, мов дріжджі – мірки
втамованого голоду. Шипучість
відмовчується солодко, бо гірко
тоді, коли не чути звідки влучить,
як законтрольна спуску перевірка.
Але весна візьме себе у руки
та годуватиме із них повітря,
прокурене дощами та цвітінням.
Волоссям вилізе зі серця стукіт,
його з обличчя крадькома не витру –
хай просихає та стає нетлінним.
8 Липня 2009