І ті пішов... і так самотньо стало...
Ти зник з мого життя,
Так швидко, як з'явивсь.
І ти пішов...й мені забракувало,
В душі покою, що знайшла колись.
Пішов ти і забрав з собою,
Те найдорожче, що я мала при собі.
Ти мого птаха "віри" випустив на волю,
Забувши, зачинити клітку у моїй душі.
Ту клітку, що відкрила я для тебе,
В якій вже заіржавіли замки,
Я ключ тримала щільно біля себе,
А ти...лиш подихом відкрив, здавалось назавжди.
А може тільки сон це? А може все здається?
Можливо й не було тебе в моїм житті?
Можливо, так забракувало мені щастя,
Що вигадала я тебе собі!?
Невже? Невже ти був лиш тінню,
Яка примарилась мені у сні?
Але ж чому тоді я згадую все з біллю,
Чому я відчуваю біль розлуки у душі?
Якщо ти й є той сон, то хочу я заснути,
І в ньому, доторкнутися до вуст твоїх п'янких,
Але на жаль... смак не відчую я ніколи,
Бо ти лиш сон.....
Який залишив слід....