Минула весна... Слiдом йде зачароване лiто -
Хмаринки на небi - немов iз цукрової вати...
Я знаю, коханий, що маю Тебе вiдпустити -
Але я люблю - i тому я не можу тримати...
Не мати Тебе - це так болiсно... Це неминуче -
Зневоджена зiрка на небi жаги не втамує,
Та Їй заглядатись у прiрву з небес не наскучить,
Щоб променем хоч доторкнутись вологи... Тому я
Лечу - нi, це МИ летимо - вiдчайдушнi, вiдвертi,
Взаємнi... На нашому боцi - дерева та скелi,
Солонiї хвилi Атлантики, Моцарт - i Вердi,
Автобуси - i диригенти, птахи - i готелi,
Осяяна сонцем дорога - та небо безмежне -
На нашому боцi - ЛЮБОВ - та природнi стихiї...
Так дивно дiзнатись - вiд тебе нiщо не залежить...
Жену, як надалi, надiї - як плани лихiї -
Вони прокрадаються в серце, ростуть бур'янами,
Надiї пускають корiння в камiння та глину...
Я знаю, Любов - це як вiтер, що виник мiж нами -
А вiтер не знає початку, не знає зупину -
Вiн дме - вiн пронизує простiр, пробуджує душi,
Вiн той, хто зриває дахи, задирає спiдницi -
Благання та сльози нескiльки його не зворушать,
Образа чи гнiв не примусять його зупинитись -
Хiба що молитва вiдверта, до Бога благання,
Що лине крiзь стiни, зсуває могильнiї плити -
Всемудрий Господь, що дарує ВЗАЄМНЕ КОХАННЯ -
Навчи нас ЛЮБОВ зберегти - але свiт не спалити...
13-14.06.2009