Реве та стогне травень, наче навіжений,
Втім, адекватно все сприймаю, без нудьги.
Яка держава в нас, яке життя скажене, –
Така й погода, мазафака, навкруги.
Колись, в юнацтві, все здавалося простішим,
І в Першотравень розквітав не тільки ліс,
А й найцнотливіші дівчатка, поміж іншим,
(В спідничках-міні з напарфумлених валіз).
Але й дівчата вже не ті, і я – не мачо,
А статус кво – лише матусині борщі...
...Реве та стогне травень, бідолашний, плаче,
Немов чутливий відгук розпачу душі...
Відбиток долі – павутинням на долоні:
Летючі промені, стежинки-міражі...
Я теж летів, та марно... Серце знов в полоні
Юнацьких спогадів на хвилях ностальжі.