Твої руки наповнені кригою,
І вуста твої, наче із мармуру.
Тільки очі налиті відлигою,
Що всередині тебе, та марно я
Докричатись до тебе німотою
Хочу, шви на повіках розрізавши -
Твоє серце просякло скорботою,
Загрубішало, тіло покинувши.
Замість нього - надточна механіка,
Що працює сторіччями сивими.
Навіть хаос, ридання і паніка
Не торкають тебе більше крилами.
Прокидайся, засмучена Аніка,
Там далеко - міста під могилами
Нас чекають. Нам час, моя милая.