Міліарди людей заклопотаних,
Кілометри доріг асфальтованих.
І ти йдеш не за ними, а проти них,
Хоч не маєш причин обґрунтованих.
Так тобі твоє серце підказує,
Ти так звикла завжди його слухати…
Це воно карту буднів розмазує
І кортить на кульбабку подмухати…
Як дитя, що живе десь всередині,
Щире й мудре чомусь не за роками
Нові землі, у книгах наведені
Виміряє маленькими кроками.
Мегаполіс вирує розпечений…
Навкруги всі біжать, спотикаються…
Рід людський на тортури приречений,
Хоча жоден у тім не признається…
Всі бояться на мить зупинитися
І послухати вітру мелодію…
А якщо ще й у небо дивитися
Відчувають себе майже злодієм…