Я втомилася бути з тобою,
Я не знаю, як бути без тебе.
Я не в злагоді навіть з собою.
Я кричу. Мене чує лиш небо.
Ти не здатен, здавалось, на зраду.
Але я помилялася дуже.
Відпустила. Чому ти не радий?
І чому ти тепер не байдужий?
Я уже щось змінити безсила,
Ти не знаєш, як все врятувати.
Безнадія ламає нам крила
І серця розучились співати…
Небо сіре дощем поливає,
Ніби плаче за нами невтішно.
Небо високо. Бачить і знає,
Що любов та свята, а не грішна.
То невже перешкод не здолаєм?
Не зупиним душі руйнування?
Відчайдушно, безмежно кохаєм!
Але мало тут тільки кохання…