"Ночь Н
Да, дорогая, вчера я был планетой.
Понял, что смерть как лишение
Девственности дрожащей и глупой
Орудием тела, дороги — как приближение.
Да, дорогая, родился я этим утром,
Которое двигает солнце всегда из разных
Деревьев и мест. Ему ничего не снится.
Ангелы — да, это наши таксисты
Змеиных дорог и пешеходов заразных...
Да, дорогая, не помню твои ресницы.
Я вчера снова пил из бутылок натужных
За всех твоих мужчин прошлых и настоящих,
Которые были тебе облаком и одеялом.
За женщин своих, сколько их перемяло
Тело мое — сотни ненужных
Против одной. Ставка жетонов тела
На карте страны, где вновь крысы и тараканы.
Да, дорогая. Скучаю так сильно словно
Жаркими стал глазами твоими. На грани
Этих зрачков и цвета, который тоже
Был поначалу одно лишь слово
Может быть ласки, а может быть чьей-то брани.
Меня вчера по весям шатало снова,
Выбросил телефон и бумажник...
Чтобы быть чистым — перед Богом
Блестящих дорог — мы с дождем ходили босые.
Честное утро словно коса — звонко.
В нем затаились лесные паны...
Меня приютили в семье — словно
Большое созвездье я спал на кровати с ребенком.
Он тихо дышал, вынутый мужской сутью
Из глубины женской багровой раны."
Арсений Гончуков
<<<
Ніч "Н"
Так, дорога, був я вчора планетою
І зрозумів, що померти – лишитись
ніби невинності.
Тої тремтячої, смішної.
Нетрями, зброєю тіла, дороги –
це так як наблизитись
Так, дорога, а народжувавсь я спозаранку
Того, що рухає сонце завжди з різних місць
і дерев зранку вражених
А самому - ні, нічого не сниться
Ангели - й ті, просто наші таксисти
що зі зміїних доріг й пішоходів заражених…
Так, моя люба, і вії твої не згадаю…
Вчора я пив, пив я знову із пляшок натужних струни
пив за усіх твоїх бувших та ще і за справжніх, за дійсних
чоловіків, що були тобі хмарками й пледом повітря весни
І за жінок за своїх, що були і за тих, що я маю,
скільки ж то їх перем’яло ж бо тіло моє –
сотні і сотнями їх непотрібних супротив одної.
Ставка жетонами тіла ось так викладається жваво
смішно на мапі вітчизни - тієї, отам, знову де є і щурі, й таргани, таргани
Так, моя мила, я скучив так сильно
Як ніби від жару став я твоїми очатами
і як на грані гранчат оченят цих проникливих, пильних
кольору, що вже тепер …
А було лише слово спочатку
Може і ласки, а може чиєїсь і лайки
І я завмер, лише вчора мене по вісям заштормило - я знову
Викинув і телефон, й гаманець … на морозі,
Щоб залишитися чистим іще перед Богом
Сяючих манко доріг – ми ж з дощем проходили ж бо босі
Вранішнє чесно, мов серп – ріже дзвінко лункою рутиною
І лісові там ховаються тішаться різнії плани
А приютили мене у сім ї - ніби просто велике сузір’я
спав я у ліжку маленькому, в ліжку з дитиною
дихав він тихо, як випірнутий чоловічою суттю
із глибини жінки жінки багряної рани