Яке це щастя - кохати Тебе,
Моя велика Україно.
Від заходу , до сходу Ти -
Як небо синє Ти Єдина .
Родилась Ти великою,
Роками, мов дитя,
Тебе усі кохатимуть,
Кохаю Тебе я.
Кохаю, мов дідусь вусатий,
Кохає свого унуча.
Чекаю, коли будеш зростати?
Коли обнімеш, мов дівча?
Я хочу щоб Тебе кохали,
Сини і доньки і батьки,
Щоб на куски Тебе не рвали,
А щоб кохали всі віки.
Таку гарнесеньку у сукні вишиваній,
Людськими долями в віках зітканій,
На неї чарівне намисто ,
В руках хліб, сіль і запашний любисток .
Як можна, ЇЇ таку не любити,
І за долю ЇЇ на землі не дбати,
Хай Бог поможе ЇЇ лагідно зростити,
Вона буде для всіх добра мати.
Ти не журись, що в Тебе гетьмана нема,
І ворогам Твоїм, він не махає булавою,
Дихне холодний вітер, прийде зима,
Але ти не журись, ми усі з Тобою.
Я Бога буду кожен день просити,
Щоб Він Тебе на руки взяв,
Щоб виросла Ти добра мати,
А я щоб в Тобі добру долю мав.
Рости Україно! І знай, що кохають,
Тебе і сини, і батьки,
А доньки нехай в косу заплітають,
Квітки чарівні – васильки ...
Січень 2005 рік.