Закономірність в тім, чи випадковість,
Прозріння птах, чи збочення змія,
Що сумнів стале розтинає коло
Питанням, що на нього аж ніяк
Не сподівався спорудивший вежу
З суцільних аксіоматичних брил,
Муруючи управно, як належить
Творцеві Сонця, Місяця й світил.
Надійний захист від питань знічев’я —
Укривший дах перестороги гонт
Не вбереже від дурня, що зачепить
Банальною відвертістю його.
Бо ж, кажуть люди, дурень за хвилину
Понапитає — мудрий чоловік
Не відповість бодай на половину
Не те що за хвилину, ба й за рік.
Проте, якби не сумніви і дурні,
Усі віки пішли б коту під хвіст,
І homo б славен був не тим, що дума,
А тим, що коїтує, п’є та їсть.
А дурень — вільний Божого догмату —
Із власним світобаченням й смаком.
Бо саме дурні розщепили атом
І винайшли відносності закон.
Бо музику, поезію, живопис
І навіть філософських речень мідь
Створили дурні, завдаючи клопіт
Розумникам, аби їх зрозуміть.
Тож хай усіх відтінків і гатунків
Живуть собі на теренах земних
Всі блазні, ідіоти і придурки!
І тішуся, що я один із них.