Як світла віра вмить темніє,
Як хмари зірки закривають,
Як тане, що надію гріє,
Це почуття, коли вбивають,
Вбивають, кривдять мою рідну,
І попіл серед нас літає,
А Бог зробив колиску бідній,
Країні, від сльози до краю.
Вітчизно, я молюсь на Тебе,
Благаючи свободи, благодаті!
Шляхи Твої прямують в небо,
Для мене Ти, мов рідна мати.
До подиху, до краплі я кохаю
Лани і ниви, море, ліс,
Мрії щасливі зустрічаю
І засинаю, ніби лист…
Осінній лист під льодом ночі,
Бо Ти моя, моя родина!
В сльозах холодних карі очі,
Я вірю в Тебе, Україно!
Десь честь моя блукає, стогне
На жаль, не в силах світ змінити.
Сади чекають чи той вогник,
В який пірнають, щоб любити
Колосся, вітер та простори,
Ходити з сонцем по веселці,
А поруч мрії, дивні гори,
Все рівно вічність наодинці
Проводить гарна Україна,
Народ у лабіринті зла,
І жодна праведна людина
Не може вийти: всюди мла.
Волосся жовте, сині очі,
Коли ж кохана скажеш нам,
Де загубили зірки, ночі,
Навіщо зруйнували храм?
Навчи нас душі не губити,
Навчи ніколи не брехати,
Навчи, Вкраїно, вільно жити,
І власну долю поважати.
Негода, забуття і страх –
Зникає наша Україна,
Зникає щастя та наш дах,
Свобода, ти у нас єдина!
Я вірю, що мої слова,
Моя надія, воля, сила
Не стане пилом, і трава
Пожовкла буде людям мила,
Бо ця трава – це наші долі
І доля нашої Вітчизни.
Як біси граємо ми ролі,
Без сорому, гордині, тризни.
Минуле розуміємо інакше,
Іншим пером малюємо майбутнє
І сьогодення важчим, важчим
Стає одразу… Мир без суті.
Сніг під ногами, ранок, кава,
Думки хитає сонний вітер.
Межа єднає борг та право!
Може живу, щоб просто жити.
Без зайвих слів, але ж лунають
Та час від часу розбурхують.
Без дій активних, криків «Слава!»
Але й вони мене гартують,
Удалину дороги кличуть
Та мандри нові обіцяють.
Я пам’ятаю Тебе вічно,
Країно, від сльози до краю!
Моя рідненька, я сумую
Та чую пісню солов’їну,
Для Тебе, золотко, існую,
Я Вірю в Тебе, Україно!
Весна 2008г.