СЕРЦЕ ПЛАЧЕ
Україно моя! Ти собою прекрасна.
Я, тамуючи біль, попрощався з тобою.
Ти дісталася дурням, а тому ти нещасна,
Вони долю твою загубили з ганьбою.
Твої землі родючі зіпсували презренно,
Вирубають ліси, мов на сіно траву.
І лиш тільки одне знаю я достеменно:
Не на тій я Землі народився й живу.
Моя прагне Душа до краси не такої,
Де пластмаса і камінь, і бетон або скло.
Вона прагне напитись не хімічних напоїв,
А Живої Води, що дає Джерело.
Ту красу, що була, повернуть неможливо.
Я не Бог, не Творець, я слабкий чоловік.
Хоч Матуся-Природа й не занадто примхлива,
Та занадто скалічив її техніки вік.
Україно! Прости! Я тобі не спаситель.
Якщо можеш – пробач мені неміч мою.
Твій народ переміг Сатана-Спокуситель
Тож не бачити нам співчуття та жалю.
Але це ще не все! Ще життя не скінчилось!
І не треба втрачати Надію свою.
Якщо Волю зібрати і Спокус пересилить,
То ще можем зустрітись у Вічнім Раю.
Пробудися!!! Народ!!! Роздивися навколо!...
Ти ж навіщо погибель для себе несеш?!!
І не буде прощення для тебе ніколи,
Якщо ти не прозрієш і себе не спасеш!...