Закохався старий місяць в молодиченьку,
Скинув зірку з неба у криниченьку.
Молодичка бачила, як зіронька тонула,
Вхопила відерце й швиденько зачерпнула.
– Не пустуй даремно, лисий дідугане, –
До місяця всміхається личенько рум’яне.
– Маю чоловіка, що цілує ноги,
А до тебе, місяцю, не знайти дороги.
Чому гірко плаче зірка полум’яна?
Не дратуйся, місяцю, не твоя кохана.
Ти же вічний вартовий зоряної ночі,
Краще задивляйся у зіркові очі.
Молодиця у водиці сполоснула ніжки,
Та й жбурнула зірку місяцю на ріжки,
Коли в молодички синочок народився,
В його темних оченятах місяць засвітився.