Осінь, ніч, і все замовкло.
Прохолода і зірки...
Мовчить листячко пожовкле,
І стоїш мовчазний ти.
Щось вітає у повітрі
Та не вітер, вітер спить.
Гне струнка береза віти,
І мовчить, мовчить, мовчить....
Зазирнула в твої очі:
Ой, яка ж там глибина!
Скільки я сказати хочу,
А чи потрібні ці слова?
Так мовчазні до світання
Ми простояли удвох.
І злилися в це надрання
Осінь, тиша і Любов!