Коли збираються докупи
хлопів десяток або сотня,
всі мудрі, файні і голодні,
а булава на всіх одна,
тоді рятуймося, хто може,
бо наші добрі, сильні, мужні
горлянки мають препотужні,
і, хоч у чубі сивина,
у ребрах біс, а може й кілька,
а моці — не до порятунку!
Її б у вірному керунку -
тоді демографічний спад
в країні ми б зліквідували.
Ото б на всю велику залу
щосили гучно заволать:
— Хлопи! Єднаймося й любімось!
І не балакаймо — робімо!
І не язиком, а руками!
(Хто добре вміє, може й ним!)
Та не балакаймо — робім!!!
Та й буде з чого нам радіти.
Щось з того вийде. Може, діти.