(Вірш М.Ю. Лермонтова)
Я один виходжу на дорогу;
Кременистий шлях крізь млу блистить;
Тиха ніч. Пустеля чує Бога,
І зоря з зорею гомонить.
В небесах святково як і чудно!
Спить земля у сяйві голубім…
Що ж мені так важко, що ж так трудно?
Жду чого? жалкую в світі цім?
Від життя не жду вже я нічого,
І не жаль минулого й на мить;
Я шукаю спокою та волі!
Я б хотів забутись і почить!
Та не тим холодним сном могили…
Я б навіки так заснуть бажав,
В груддях щоб життя дрімали сили,
Щоб, дихаючи, мій дух ставав.
Щоб солодкий голос днем і ніччю
Про любов пісні мені співав,
Наді мною щоб зелений вічно
Темний дуб схилявся й шумував.
Серпень, 2005