В рыжем свете фонаря дождь, как песок крылатый.
Мелом географы на карту неба ставят звезды,
и небоскребы, как усталые звереныши заснули,
а на диване золотым котом лежит луна.
Ржавеет рыба мертвая в фонтанах, уголь, розы черные.
Поэты, заключенные, купцы и девушки раздетые.
Оркестр полиции меланхолично дует в трубы и валторны,
Пока бог горожан считает души, звезды и монеты.
Живут под городом, как в сказках, киты, дельфины и тритоны,
в угрюмых погребах, в воде густой и черной, как смола.
О, призрачные папоротники, грифы, подводные кометы и колокола!
Когда ж тебя сметет потопом новым, каменная пуща?
С украинского перевел А.Пустогаров
СУРМИ ОСТАННЬОГО ДНЯ
Стоповерхові кам’яниці сплять, немов потомлені звірята,
географи малюють зорі крейдою на неба мапі,
в рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий,
і місяць золотим котом лежить у мене на канапі.
Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь і троянди чорні,
купці й роздягнені дівчата, в’язні в тюрмах і поети.
Оркестра полісменів дме меланхолійно в труби і валторни,
коли міщанський бог рахує зорі, душі і монети.
Живуть під містом, наче у казках, кити, дельфіни і тритони
в густій і чорній, мов смола, воді, в страшних пивницях сто,
примарні папороті, грифи і затоплені комети й дзвони.
– О пущо з каменю, коли тебе змете новий потоп?
1 травня 1936