Возвращаемся, воплем усеяв оазис:
кровь на ножнах, загар гранитный.
Только город закрыт, как остров проказы,
или клетка, в которой ехидна.
Пока не было нас, пока по пустыне
мы с победой дошли до Инда,
на столбах и колодцах, как соль на холстине,
проступило клеймо: ехидна.
В агарянском походе потерялись, как дети.
Безусловно победу не видно.
Нам и в двери свои достучаться не светит,
и родина, как ехидна.
Наши панны увяли на башнях и в клетях,
запоздалая ласка фригидна.
В зимних венах ты кончился, звон полнолетья,
а в глазах ожила ехидна.
Вот она отложила столетья, как яйца,
на торгах, где музЫка гремит нам,
где помосты смертей, где живут и боятся,
и толпа шипит, как ехидна.
Что мне сделать? Труба надо мной прохрипела.
Я был в землях Аллаха и Одина.
Босиком вслед за гробом пойду с твоим телом,
госпожа моя, старая родина.
С украинского перевел А.Пустогаров
(из сборника "Екзотичні птахи і рослини", 1991. Цикл "Середньовічний звіринець")
Єхидна
Повертаємся, всіявши зойком оази:
кров на піхвах, засмага східна.
Та зачинене місто, мов острів прокази,
або клітка, в якій єхидна.
Поки нас не було, поки нас у пустині
прошивала сурма побідна,
на стовпах і криницях, мов сіль на хустині,
проступило тавро: єхидна.
Ми згубили себе в агарянськім поході.
Перемога цілком невидна.
І до рідних дверей нам достукатись годі,
і вітчизна немов єхидна.
Рідні панни зів'яли по вежах і клітях,
пізня ласка така фригідна.
В зимних венах померло дзвінке повноліття,
а в очах ожила єхидна.
Це вона відкладає століття, мов яйця,
по торгах, де музика мідна,
де помости смертей, де живуть і бояться,
де юрба сичить, мов єхидна.
Що я можу? Хрипуча сурма наді мною.
Я півсвіту пройшов приблизно.
Можу босим піти за твоєю труною,
рідна панно, стара вітчизно.