Починка зонтов - еще и забава:
распускается он, будто дерево из кости или бамбука -
и радуешься, обо всем позабыв, раззява,
стародавних дождей читаешь линялые буквы.
Его мастерская - часовня в нише замшелого вала,
куда малахольный город приходит с зонтами своими.
Амуры или лемуры на шелках проступали,
только вымолвишь масляное его имя.
Драконы кружили хинские и прочие странные твари,
магнолии, орхидеи -так пышны, так скоромны!
А были зонты чернее, чем провинциальные свары,
чем дыры на дне галактик или вороны.
Поэтому под кайфом он любит читать нотацию,
какую-то несусветную - пойди пойми ты.
Когда с недопИтой кружкой обходит всю автостанцию,
из окон ему кивают прозекторы, иезуиты...
Щекотливый вопрос для бродячих философов:
- Стоит ли жить ради старого зонтика?
Но без спросу три войны, трех иосифов
пережил он с диагнозом параноика.
Мимо нас безупречных из замшелой ниши
с недопитой кружкой, покидая келейку,
в тишину за углом, когда с неба заслышит:
- Пан Олейник!..
С украинского перевел А. Пустогаров
(из сборника "Екзотичні птахи і рослини", 1991. Цикл "Гербарій")
*Олiя (укр.) - подсолнечное масло
СТАРИЙ ОЛIЙНИК
Ремонт парасольок - це водночас i розвага:
розпустиш її , мов дерево якесь кістяне чи бамбукове-
и тішишся, і не бачиш нічого довкіл, роззява,
читаеш дощів колишніх вицвілі букви.
Майстерня його - капличка в ніші замшілого муру,
туди несе парасольки все місто меланхолійне.
Засвічуються в шовках амури або лемури,
як тільки вимовлять його наймення олійне.
Злітають хінські дракони, всілякі інші екзоти:
магнолії , орхідеї (таке все пишне, скоромне!).
А є парасольки чорні, як провінційні гризоти,
як діри на дні галактик або ворони.
Тому він любить під кайфом читати нотацію,
таку якусь несусвітну - не склеїти, не зрозуміти,
коли с недопитим кухлем обходить усю автостанцію,
де з вікон на нього витріщились прозектори та єзуїти.
Чи ж варто на світі жити заради старих парасольок?
Питання надто дражливе для мандрівних філософів.
Та, дозволу не спитавши, с діагнозом “параноїк”
він три війни пережив і царювання трьох йосифів.
Так само колись без дозволу покине замшілу нішу
і з недопитим кухлем повз нас, твердих і сумлінних,
пройде і кане за рогом у споконвічну тишу,
коли його з неба закличуть: - Пане Олійник!..