Літо пахне чебрецем скошеним,
Осінь – соковитим виноградом,
Зима – шляхом запорошеним,
Весна – квітучим садом.
І ти, мила, пахнеш травами,
Які літо полоще у росах,
Чорнобривцями та мальвами,
Що пломеніють в твоїх косах.
І ти, люба, пахнеш виноградом,
Який грона за листям ховає,
Та ще свинцевим зорепадом,
Коли серденько страждає.
А ти ж взимку пахла, мила,
Хуртовинами, морозами,
Бо незрячу доленьку топила
Гірчичними сльозами.
Навесні ти пахнеш цвітом,
Якщо дощик душу звеселяє.
Але про те у цілім світі
Ніхто, крім Господа, не знає.