Побалакай із нею тихо, спокійно,
Пошепки щось намалюй,
Пригорни до грудей, мов дитятко покірне,
Ніжністю втіш, поцілуй.
Спокуси поцілунком вуста нетерплячі,
Бач, вони листям тремтять,
Зашаріються полум’ям щоки гарячі,
А мрії у рай полетять.
Навіщо кличуть думи знеболені,
Творять в уяві казки,
Скоро вже ранок… вони такі стомлені,
Та не можуть притулок знайти.
Рвуться на волю в замріяне поле,
Лоскочуть болісний сум.
Не залишай, приречена доле,
Зненацька сполоханих дум.
Не збуджуйте, думи, спокій дівчини,
Дайте забутись на мить,
Хай відійде гіркота калини
Із серденька, хай вона спить.