Все трапилось просто й буденно,
ні слів, ані зобов’язань.
Ти введений внутрішньовенно
у кров мою, нерви і м'язи.
Ти в мене проник, наче вірус,
і множишся так нестримно.
Я, мабуть, втратила міру,
я, мабуть, не зрозуміла.
Впустила тебе, а далі –
хоч плач, не зарадиш – пізно.
Живи, моя ніжна пісне,
люби – крізь роки й печалі.