Защеміло від болю серденько:
Я не бачив, я чув лиш про те
Як своє немовля рідна ненька
У казан із водою кладе.
Кураєм натопила в хатині,
Щоб зварити останній обід.
- Наїстесь, мої дітоньки, нині,-
А сама побіліла, як лід.
- Смачно так ви ніколи не їли,-
І поставила борщ на столі.
Ледь сама за столом не зомліла:
- Їжте, їжте, хороші мої...
- Мамо, мамо, сідайте із нами! -
- Я вже їла, - і втерла сльозу.
- Завтра вас до хрещеної мами
Зранку в місто усіх відвезу.
Там вам хороше буде, я знаю,
Тільки вчіться у школі, як слід,
Татко, бачите он, помирає
Вам продовжувать батьківський рід.
Попоїли. Розморені спати
Полягали на лаві в кутку.
Вийшла з хати згорьована мати,
Закопала синочка в садку.
- Спи, сердешний, тебе пом’янули
Братик твій і сестрички твої...
Тільки б люди той вчинок збагнули,
Тільки б люди простили її.
Подивилась на хату. Хотіла
Чоловіка іще поховать...
Тільки встати було вже не сила,
На могилку лягла помирать.