Похмурий день. Чомусь, на диво,
Здiйняли галас горобцi.
Ти накивав менi: «Щасливо», –
Стиснув валізу у руці.
А в тій валізі мої сльози,
Твоя усмішка чарівна,
Спекотне літо, буйні грози
Та надокучлива зима.
А в тій валізі величезній
Мої веснянки запашні,
Мої надії піднебесні.
Що ж залишаєш ти мені?
Моя там ніжність волошкова,
Медові сни, нервовий зрив,
На щастя знайдена підкова,
Париж, Одеса, Тель-Авів.
Усі там райдуги тернові,
Святкові, поминальні дні,
Пісні скорботні, колискові.
Що ж залишається мені.
У тій валізі твоя зрада,
Яристий біль, печаль страшна,
А за заслоном листопада
Затока терпкого вина.
Я знаю, силоміць не мушу
Тримати те, що не вернеш.
Та сподіваюсь – важку ношу
Ти до воріт не донесеш.
перевод Анны Дудки
http://www.stihi.ru/2009/09/05/4504
Чемодан
Хмурый день, и вдруг на диво
Разгалделись воробьи…
Ты кивком сказал: «Счастливо…»,
Поднял чемодан с земли.
И понёс в нём мои слёзы,
Всех улыбок кутерьму,
Стрекотанье лета, грозы,
Бесконечную зиму.
В том огромном чемодане
Пьяно пахнет первоцвет,
Ждёт надежда на свиданье…
Жизни ты уносишь свет.
Буйство радуги небесной,
Праздники и скорби час,
Грусть от колыбельной песни…
Что ж ты разлучаешь нас?
Нежность тайны васильковой,
Сон медовый, нервный срыв,
Счастья круглая подкова
Из Одессы в Тель-Авив.
Там лежит твоя измена,
Боль слепящая, печаль,
Листопада перемены
И вина тупая даль.
Не вернуть тебя насильно,
И любовь мне не спасти.
Сомневаюсь, что под силу
Чемодан тебе нести…