Спустилось небо смутком до землі.
Туман, що нічогісінько не видно,
І у душі, як у сирій пітьмі,
У брудних думах плескатись огидно.
Заснути й не прокинутись, цей час
Не відігнати та не відродити.
Я вже не сподіваюся на вас,
Я пустоцвіт, який не хоче жити.
Хоч ще існую, дихаю, повір,
Що кожен подих тягарем дається.
Мов наді мною не туман, а звір,
І серденько від жаху ледве б’ється.
Та вірю, згодом цей туман мине,
У небі з’являться хмаринки нові,
А той, хто мою душу осяйне,
Порине в море світла та любові.
http://www.stihi.ru/2018/02/06/21
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Печальным стало небо на земле.
Туман такой, что ничего не видно.
В глуши души моей, как в серой мгле,
В грязи барахтаться мне так обидно…
Заснуть и не проснуться: этот час
Не отогнать и возродить нет мочи.
И не надеюсь я уже на Вас:
Я пустоцвет, какой и жить не хочет.
Хоть я ещё живая, но поверь,
Что каждый вдох так тяжело даётся,
Как будто не туман сжимает – зверь,
Сердечко же от страха еле бьётся.
Но верю всё же в торжество зари,
И облачка покажутся мне внове.
А тот, кто душу сможет озарить,
Тот окунётся в мир моей любови.