За село ми ходили в жита,
Цілувалися там до світанку,
І здавалось безхмарним життя,
Як тебе проводжав я до ганку.
Відлетіли літа молоді,
Відшуміли, як жито у полі,
Не судилось мені і тобі
Бути разом у щасті й недолі.
Та коли золотіють жита,
І тугий наливається колос,
Ти приходиш і та, і не та -
Твій із юності чую я голос.
Вже життя наступають жнива,
І стернею вкривається поле…
Тінь розлуки на мить ожива
І в душі озивається болем!