На площі Толстого
В диму сигарет
Вона малювала
Дівочий портрет,
Тоненька рука,
Ніжні пальчики білі
Тримали чарівно
Художнє вугілля.
Дивився на них,
Хизувавсь, милувався
І в серці моїм
Кожен рух озивався.
Я подумки гладив
Розпущені коси,
Ставало на серці
Приємно і млосно.
Дивився в красивії
Карії очі
Темніші від самої
Темної ночі.
Я в ночі отій
Заблукати хотів,
Та тільки ступити
Назустріч не смів.
Вуста її гарні,
Як мед, випивав,
За плечі тендітні
Її обіймав...
Стояв, мов закляклий,
Не рушачі й кроку,
І подумки пестив,
Її карооку.
Закінчила працю,
Згорнула портрет,
Зібрала нехитрий
Свій скарб – інструмент.
Стояла, палила
Комусь усміхалась...
Такою у пам’яті
В мене зосталась.
І грітиме душу
Та посмішка мила,
Що ти на прощання
Мені подарила.
Її я до скону
Тепер не забуду,
Те сяйво чарівне
Зі мною усюди.