Вотчина

       
       Хометам –
       Семену Петровичу
       та Ганні Андріївні

Дідусь з бабусею одні
Лишились в своїй хаті.
Їх діти вже немолоді,
Онуки вже жонаті.

Усі в світах і поготів.
Старим на старість – тиша.
Чекають радісних листів,
Що звідусіль їм пишуть.

Ждуть стріч щорічних із дітьми
І правнуків у гості...
І не нахваляться вони,
Що вже і ті дорослі.

А як збереться вся рідня
У хаті за столами,
Бабуся сяє чепурна,
Голубить всіх словами.

Дідусь розмову, як завжди,
Почне про всі події...
І ллється сміх на всі лади –
Старенькі тим радіють.

Приходить час. Широкий світ
Збира дітей в дорогу...
Проведуть двоє до воріт –
Та й знову до порогу.

Самотність довга та сумна
Придавить їх як брила.
І так зимують край вікна,
Здоров’я тане й сила.

Та всі шляхи усі роки
Прямують лиш до хати:
Життєвий корінь на віки –
Старенькі батько й мати.