Вечір любов
трансформує в потребу.
Треби приймає
натомлене небо
Вечір повис у кошовці
на груші старезній
Суші забуто на лавочці
біля вокзалу
Залу залляли свічки
своїм світлом печальним
Чалить до пристані
утле суденце надії
Дії стриножує образ
твій в тьмяних дзеркалах
В залах музею
гуляють портрети ожилі
Жили напружує пристрасть
притлумлена болем
Ґолем прийшов до віконця
і тихо скрибоче
Хочу шепнути
як палко кохала,
хочу сказати
ЯК НІЖНО ЛЮБИЛА
Але , НА ЖАЛЬ,
не промовлю НІКОЛИ...