Я біля тебе сиджу,
тебе обійняти хочу,
та ти руку мою забираєш,
лише на мене з боку споглядаєш.
Я біля тебе лежу
і більше нічого не хочу...
Проте я грішна, бо у мене мрія є одна,
щоб зараз мене обійняла твоя рука...
Ти тихо встаєш. Одягаєшся.
Ніби нічого не сталося посміхаєшся.
Серце ледь-ледь стукає та я мовчу
і біль в душі приглушую.
Ти збираєшся.
Речі перевіряєш.
На мене не зрозумілий погляд кидаєш.
А я тобі ледь з тиха шепочу
"Не йди, залишся я тебе прошу"...
Та не чутна моя молитва.
Вчора ти довго із іншими гуляв
і тепер до дому поспішав.
Я посміхаюся тобі,
щоб ти знав, що дорогий мені.
Та біль не приховати
і ти починаєш мене питати:
"Ти зла?",.. "Ти ображена?",.. "Киця?"...
Я звичайно кажущо, що ні,
бо ти досі потрібен мені.
От і мить настала та.
Я не лицемірка,
але я її ненавиджу
і водночас трохи люблю...
Ти обіймаєш мене,
а сьогодні навіть поцілував...
У мене аж подих від цього завмирав.
Та ця секунда пройшла
і тобі знову покидати мене пора.
Гримнули двері і почулися слова:
"Чому для тебе це така трагедія?"..
Та двері закриті і я знову сама...
А подушкка твій аромат зберегла.
Якщо закрити очі і відкрити почуття,
то можна відчути,що в тобі я вся.
Аромат, тепло, думки.
Парфуми під назвою "Віскі".
Та це сльози не зупиняє
і твоя постать в далені зникає.
Це для мене драма і трагедія,
бо кожен раз я тебе втрачаю.
Ти ж вітер, птах..
Брудний, як ангел у моїх думках...
Нічого не просиш і не обіцяєш мені.
Будь якої миті можеш мене залишити,
але щоб залишити треба узяти.
Для тебе ж я іще одна знайома...
Романтики зовсім нема.
Я так давно з тобою гуляла...
В тебе завжди справи
і вічно вина я.
Та зараз не про це слова.
В моїх колонках сумна музика луна.
Напевно без надійна я.
Бо у темряву пустої кімна промовляю слова...
А в мозку сидить прокляте бісення.
Опів на першу ночі
і я закінчую вірша.
Добраніч кошеня...