***

 Оте село, чарівне, на Дунаї,
 Попід лиман протягнуто воно.
 Кохаю я, бо іншого не знаю,
 Воно мені дитинство зберегло.

       Кохаю я тому, що воно рідне,
       Я виріс там, до школи там ходив.
       Воно і не багате, і не бідне,
       І бідних там нема, немає там панів.

 Як хочеться вернутись у дитинство,
 Хоч спогадом, а краще б наяву,
 У те життя, що бистро пролетіло,
 Як журавлі за річку вікову.

       Хотілося б вернутися в ту хату,
       З рогошками і з рушниками на стіні,
       Хотілося б покуштувати хліба,
       Спеченого в пічі на чаріні.

 Хотілося б побачити батьків,
 З родиною сидячих за столом.
 Але немає їх, нема батьків,
 Вони лежать далеко за селом.

       Таке життя - ніхто його не змінить,
       Є час родитися, і час є помирать,
       Та тільки ж дуже хочеться туди вернутись,
       У рай дитинства, у солов`їний гай...