Душе моя, всеблагая Сусідко,
чому так рідко у сад цей заходиш?
Чому толочиш ковил вечорами?
Може між нами стіна пролягла
із дзеркал?
Душе, з яких ще лекал
долю мою ти кроїтимеш нині?
Глині давно не байдужі ті руки,
що на столи
її знову поклали...
Звуки прокльонів, плачу
та розпуки -
знов в шамовинні
гончарного кругa...
©2008 Автор: Інґвар Олафсон