Хіба це правда та святая
сімнадцять років на землі?
Ще й досі мабуть спочиває
Та не на українськім тлі...
Заснула знов в лиху годину
Підступний, та найтяжчий час
Вона не думає про нас
Хіба Кобзар у домовину
з собою взяв її тепла?
Чи може спадщина мала?
Щоб розбудить тую святую
Що всіх незрячих нам прозрить
Тих дотиком своїм врятує
Хто досі сном байдужим спить
За свічку з церкви аж до раю
Все сподіваєтесь зійти
А на землі «своїй» кати
Рабів ще й досі оббирають
І не цікавлять їх хрести
Хіба що ви б їх загострили
Заради спільного добра
Та кров’ю вражою омили
Тоді б і користь з них була
Кобзарю, батьку наш, Тарасе
Я через коридор у часі
Про те як ми тут вольні й нові
Твій бережемо заповіт
Добра, братерства і любові
Та так що й чутно на той світ
Про це скажу декілька слів
Утопія усіх часів
Віршем оспівана тобою
Перекликається з журбою
Землі що словом ти кропив
А прадіди своєю кров’ю
Тут знову супостат ожив,
що прикривається любов’ю
І все як в тих горе-палатах
Обшитих золотом, проклятих
А називається не так
Та здогадається й дурак
В опенька виросла коса
А ноги може і не довгі
За те два вуха як в осла
А голова наче на щоглі
Наш цар, той глузду вже не має
Живе лише людям на сміх
Він любих друзів - раком всіх...
А знать йому допомагає
Розтовстіли іще більше пихаті й пузаті
Знай панують, бенкетують на народнім златі
Та демократією звуть
Партійний безлад. Мутять воду!
Багно друг другу в очі ллють
А більш за все цьому народу!
Зазомбували всіх хто мислив
Через екрани та газети
Ту саму «правду» й комуністи
Колись казали нам свою
Що патріоти і поети
Були і є більшовиками
Тут різко стали демократи
З жовто-блакитними стрічками
Ми - революції солдати!
Я проголошую протест!
демократичному строю
Америка – kiss my ass
Ми більше не з тобою
Вимикай свій екран
Дивися за вікно
Там правда про весь стан
суспільства, ось воно!
Ти знав коли писав Ісаю
Що так не заживемо ми
Бо назви скільки не міняють
А люди лишаться людьми