"Очі відьми мов зорі...
Очі відьми мов зорі...
Ой тії сльози,
Наче роси прозорі..."
(Микола Добривечір; "Вій")
(з поеми "Драко, син Вайди")
Ходила відьма оболонком,
Забутим лугом тим пройшлась,
Знайшла янтарик, і галчонком
У небо, в хмари піднялась.
Забуту пісню проспівала,
Свою нудьгу переливала
У зорі, місяць в вишині,
Щоб чули люди на землі
...про її лихо.
"Що ж ти, милий,
Залишив дівчину одну,
Козак відважний, горділивий,
Мене віддав на самоту,
Не спала що безсонні ночі,
Тебе в віконце виглядала,
Що продивила ясні очі
І сподівань поназаймала.
Куди ж ідеш ти, мій коханий,
Навіщо відьму покидаєш?
Невже є краще хто за мене,
Невже ти мене забуваєш?
Хіба не я тебе любила,
Хіба не я тобі дарила
Життя, і серце золотеє
Об тебе, козак мій, розбила?
Тобі стелила я духмяні,
У головах, плакучі трави,
І усі зоренькі рум'яні
Я дарувала, і дубрави.
Хіба не ти мені поклявся
В любові й щирому коханні,
Й тепер із мене насміявся...
Тому і стогну я в благанні...
...у Бога за тебе молю...
Тебе єдиного люблю..."
І проспівавши свою пісню,
Ізклала крильця на собі.
І в гори впала на землі...
(Чугуїв; зима 2005 року)