Тривоги,
мов птиці,
за обрій чекання полинуть
і листям осінім
на плечі печаль опаде.
- Де ти?
А серце -
криниця,
з якої нап`єшся, мій сину,
любові святої,
що ласку на світ приведе.
- Прийди!
З дощами
вертався
на мрій неосяжних пороги,
краплиною щастя
надії лице оросив.
- Мій син...
У думці
лишався
єдиним намісником Бога,
що очі не знали
і голос у неба просив:
- Максим!
13 Лютого 2008