Наводить вправність в літерах красу,
виношують думки під серцем слово.
У переводах дихання мій сум,
на переправах вічності - розмова.
Давай під шепіт одягнемо слух
у наболіле, випите і тлінне.
Наповнимо у силу кожен рух
і кинемо у небо вір насіння.
Нехай воно добром там проросте,
як зацвіте - то опаде піснями.
Бодай не із порожнього в пусте
переливають звуки суть устами.
Не треба провіряти глибину
душі моєї каменем і вухом,
на дні шукати сповідь і вину -
там фіміамний дим Святого Духа.
Биття і біль залишу тут за так -
пряма обійме стан кардіограми.
...той, хто пізнав терпкий любові смак,
засне в собі, як поцілунок мами.
12 Лютого 2008