Повість про Київ очима неба
…Києве!!! Моє серце плине до тебе! Я згадую незламну віру на краще громадян, що приїздили з різних куточків України. Я згадую як тремтіло, мов крила ластівки у зимову хуртовину, серце кожного, хто був на майдані. Києве, я звертаюсь до тебе. Словом не почутий але тілом занесений у серце божевільно віртуозних потоків людських почуттів, я зрозумів… я зрозумів, що то є… Києве, ти не просто казкове місто, ти не просто прекрасна столиця, ти не лише сховище усіх прикрас, усіх коренів та історичної долі тяжко вистражданої, милозвучної мови… Києве, ти центр. Ти центр духовного відродження суспільних думок. Атмосферу, що царює на твоїй території не можна пояснити звичайній смертній людині. Та що там пояснити, її взагалі зрозуміти надзвичайно важко. Ти те, що притягує та об’єднує серця українців. Ти невичерпна скарбниця…мої очі закриваються, на уста лаконічно падають сніжинки, та, нагріваючись стікають по підборіддю. Руки мимоволі зводяться до неба, малюючи абстракцію небаченої радості, та надзвичайної пристрасті. Думками я вже долітаю до „Олімпу”, де божественна благодать пухкою ковдрою вкриває усі серця...і ось я на небі, я бачу Київ…
Частина 1
„Майський дождь лирики”
Начебто танцюючи вальс – бостон, білі сніжинки вкривають білою ковдрою вулиці Києва. Медовим солодом на устах залишаються рештки насолоди, що отримана від космічного авангарду могутньої метрополії київського духу...
Від загальної, цілком гідної картини справжнього талановитого майстра пензлика, небо біло-блакитного кольору переходить до більш зближеної, детальної картини. І ось щирі біло-блакитні очі, неймовірно чесної вдачі від Бога, затримують свій погляд на місці, яке, мабуть, користується великою повагою, вдячністю, глибокою шаною та дитячою довірою у всіх романтиків, та й мабуть не лише у романтиків. Місце, що біля арки, дає змогу побачити Київ у масштабі. І не лише своєю звабливою вродою хизується ця місцина. Дивлячись у далину, на заповнені дороги на неймовірно велику кількість ліхтарів, що дають змогу побачити місто чистим та відвертим, людина від’єднується від того, що її оточує. Поступово очі закриваються і тіло переходить у мрійливо-гіпнотичний стан. Перед очима замість швидких авто, що маневрують по автостраді, з’являються лише блискавичні маячки, які також мимоволі гаснуть наче падаючі зірки...