як пісок прохолодний і білий
по руці обережно стікає,
залишаючи слід шорсткуватий
на місцях, де торкалося море…
як у море вертається хвиля,
пам’ятаючи сенс відображень,
і несе їх до Острова Сина
у кристалах майбутніх Містерій…
як містерії гір і пустелі
починаються з Духа і Слова,
з кольорових ефірних мелодій
на світанкових луках Любові…
як Любов’ю врятована вічність
нам дарує ковток насолоди
сходом Сонця, де берег пустинний
і пісок, прохолодний і білий…