У золотої і дорогої
печаль в очах така бездонна.
І чай холодний
у гранчатій склянці…
І клямцять пальці
на затертій клаві
слова кохання,
що вмирає…
Наливши в каву беладонни,
ти посміхнешся
сонно, сонно
І зникне образ у вікні,
яким ти марила
чи снила
і зникне мрій
«пропаща сила»
і стане блюдце серед столу
і буде вибір – «так» чи «ні»…