Ніч засиляє,
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.
Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
він сьогодні навиє.
Рани годує
ярмо – та не гріє,
душить, пече,
неприкаяно ниє.
Вовк – не собака,
в слухняність не грає.
Клич у витті –
то він зграю скликає.
"Ууу, Сіромахи –
Свобода та Грати,
гріх бути тут
і себе догризати!"
Завтра над світом
ледь сонце повстане –
день запала,
вовча зграя розтане...
День витягає,
мов нитку із голки, –
серце моє
одинокого вовка.
8 Березня 1990