Мені учора сповідався дощ,
Чіплявся сум крильми за шпальти неба.
Він дріботів і шепотів про себе,
І розсипався в міріади прощ...
Душа з краплин – не позбиратись їй,
Вона, упившись, зріла хоругвами,
І понеслась одвічними вітрами
За пелюстками зірваних надій...
Плели відлуння бризки кругові,
стискались міцно в грудях серця стіни,
Молитвою скрешаючи руїни,
Загоювались рани світові.
І перед ним я на коліна впав,
Благав безмовно виплеску прозріння,
Заплутавшись у неземне тяжіння...
Де я, де дощ – лиш подих розрізняв.
Мені учора сповідався дощ...
учора сповідався дощ...
сповідався дощ...
дощ...
шшшшшшш...
9 Березня 2006