Перевод з Павла Астахова "Предрассветное"
http://vesnapoetov.ucoz.ru/load/153-1-0-5924
Передсвітанкове
Заплітає літо промені світанку,
Розсипає в листі бісер бузини,
Виграє мінливо чарівна веснянка,
Ультрафіолетом тішить з далини.
Я жалю льодинки в солов’їнім співі
Хочу розтопити плином ніжних слів.
Час нам повертає відблиски грайливі,
Що сплелись в гірлянди довгих вечорів.
Зливи безперервні, зовсім невеселі,
Капали сльозами в шевелюри крон.
І струмками змили безкінечні милі
Нашого чекання у минулий сон.
Не забудуть клени блиск очей зелених,
Світять сині зорі в дзеркалі води...
Під акорди грому ти не йдеш до мене,
Бо втекла із травнем, видно, назавжди!
Розкидав день мрії нам із спозаранку
І зігнав тумани наших протиріч...
Заплітало літо промені світанку
У миттєвість наших скороплинних стріч.
Не спішать півонії примірять корони,
Даючи природі вволю доцвісти...
І не чути змахів крилець махаона,
На вустах лишилось лиш гірке „Прости!”
Вип’ють медоноси кришталеві роси,
Спалахом жаріні лиш майне рука...
Тихо усміхнешся і розпустиш коси,
І мені всміхнешся, мовивши: „Пока!”
Вітерець поріже білий цвіт весняний
Вже відцвілих яблунь на дрібні шматки.
Я скажу журливо: „Прощавай, кохана”,
Задивлюсь на тебе вже віддалеки...