В саду каміннім,
що заріс любистком,
лиш спогади
вирують...
Пряна ніч
гойдає став старий
в обіймах...
Осінній замок,
лежачи в руїнах,
ще пам’ятає
аромат свічок
і плач роялю,
лункий шепіт
двох...
Відтоді
вітер тут господар,
зачиняє
і розчиняє
вікна з вітражами
колишніми...
під шурхотіння часу
дарує листям
пристрасть
пасадоблю...