(Вірш написано під впливом неоднозначних даних щодо національного складу населення міста Донецька. Відомо, що приблизно 50% населення міста складають етнічні росіяни, й близько 70% шлюбів області – міжнаціональні. Стрімко триває втрата чистоти української крові. Донецьк тримає сумну першість щодо поширення СНІДу серед міст України.)
Пів на пів у місті двох націй,
Всяк до всіх звертається: „Васю!”
То пусте! – Були б повні таці
Хліба й пива – ось що ковбасить!
Гей, дівча, ходім до квартири,
З себе не вдавай недотроги!
Нацпитання нам оковирне,
Все ж у себе вдома, їй-Богу!..
„Годі вже пручатись руками!” –
Миттю полягли на дивана.
Швидко обмінявшись думками,
Закували совість в кайдани.
Мій Етносе, мій...
Замішать глину в кров,
Пралісам – силу дров,
Всі ж мовчатимуть знов...
Грій, Етносе, грій
Рідну землю для всіх,
Для чужинців лихих,
Нам на горе, а курям – на сміх!
СНІДу не лякає загроза,
Не одну що знищив людину.
Висохнуть за цнотою сльози,
Будуть в сина очі мордвина.
Це Вам не Майдан, не Говерла
Тут проблеми рублять на місці,
Кажуть, Україна не вмерла
Де ж на Сході ген українства?..
С.Деренковець – м. Київ.
25.07.2005 р.