Якби не Ти, об мене б терлись леви,
Їм кігті би гострив переполох;
А може і без світла, кришталево,
Крізь плоть в мені просвічувався Бог.
Не звикнути б душі до тьми і болю,
І не збирати серця черепки,
Не вириватися грудьми на волю,
Забувши про простягнення руки.
Я міг би небо птахом відчиняти,
І зачиняти даль його крилом;
З-за пазухи габу для моря гнати,
Та ударяти нею об весло.
Я б кулею не став для ран солдату,
Від похоронки не роздерши дім;
Сльозою б не всихав у Тебе – Мати,
І гнав би блискавкою в поле грім.
При покликах вогню зі шкла би видув
Два сонця – щоб за день не перейти;
Куточком ока розпочав кориду,
Де кровію стікав не Він, а Ти.
Я б жадібно ковтав безсилля віри,
У краплі не втопивши всі світи –
І нею би себе не обезмірив...
Не знав лиш – де упасти, де цвісти.
Я з невагомості стелив би плити,
Де питель посходилась з німоти.
Якби не Ти, я міг би жити й жити...
Було б чужим життя... якби не Ти.
4 Серпня 2006