Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Пробігали роки краєм пам`яті,
Із дитинства збиваючи лік.
І посходились думи покаятись –
Ще без смаку, та з тілом калік.
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Десь на споді нажитого лантуха
Вишиванка, що в хрестик, лягла.
Не кричу, не охрип, я не вигорну
Попіл серця... За крок до межі
Видихаю прожитість всю приторну,
Задихаюсь у тім, що чужий.
Знову ніч... Сон старий... Прокидаюся.
І вікно на очах прикраша:
То не сніг... То лиш цвіт... Осипаюсь я.
Біла-біла, ясніє Душа.
22 Грудня 2006