Засмагла платина платанів
Потріскалась як патина
на полотні старому…
Утома
гамує рух
в спекотнім місті…
Дух і подих
ледь переводжу,
а душа прямує
туди, де з гір
до моря струменить
така жадана прохолода…
Та ноги вклякли як колоди
І не пускають,
Ну хоч плач!
©2007 Інґвар Олафсон