ЧОРНОБИЛЬСЬКИЙ ВІТЕР
Під чорною хмарою сонце змарніло,
Замкнулося небо надовго в собі.
Лиш вітер гарцює, свистить зшаленіло,
Аж обрій принишк в далині голубій.
Пливуть і пливуть над землею урани,
Їх всмоктує все, що існує довкіл...
Ятряться і знов відкриваються рани,
І спазма пронизує землю, як кіл.
На Київ, на Вінницю крутить вітрище,
Несе чорні хмари, як пекло, у даль.
А стронцій сідає все нижче і нижче,
І сіє і страх, і біду, і печаль...
О земленько рідна, о Боже єдиний,
За що ж нам ця кара на ряд поколінь?!
Ніхто люд не чує, а лихо скрізь лине,
Сади усихають у сяйві цвітінь...
І Прип'яті води несуться до моря,
Снує радіація, дме навкруги...
Хіба нам у долі замало ще горя,
Що вщент розбиває сердець береги?!
Ще скільки гріхів ми спокутувать будем,
Ще скільки печалей, і сліз, і труда?
Тримайтеся, люди, гуртуйтеся, люди,
Завжди в моноліт нас єднає біда!