Мій світлоокий Князю,
Останнім борониш Вежу
Корона зірок на шпилі
Тобі лиш в цю мить належить
Стріла, що проб’є кольчугу
Не серце твоє зачепить,
Не душу, що Калі-Югу
На герць потойбічний кличе
Люстерце прийме твій подих
Ти пурхнеш у вічко голки
Залишивши нам свій Подвиг,
Розширивши наші Межі…
Мій соколе, рудочолий,
Мій вікінге буйнотурий,
Лети ж у свій сивий Вирій
Крізь вирву життів і Долі…
©2007 Інґвар Олафсон